Повна темрява. Без зірок - Страница 76

Для тих, хто бажав зазирнути глибше парадної сторінки, пропонувалися десь чотири-п’ять опцій, включно з телефонними номерами, тарифами та відгуками задоволених клієнтів. Це Тесс оминула і клікнула на останній опцій під назвою: ПОГЛЯНЬТЕ НА НАЙНОВІШЕ ПОПОВНЕННЯ НАШОЇ ФЛОТИЛІЇ! А коли відкрилася картинка, стала на своє місце остання деталь.

Ця фотографія була набагато кращою за знімок Рамони Норвілл на ґанку бібліотеки. На ній ґвалтівник Тесс сидів за кермом сяючого безкапотного тягача «Піт», на дверях якого йшов напис примхливим шрифтом: «ЧЕРВОНИЙ ЯСТРУБ».ВАНТАЖНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ. МАССАЧУСЕТС. На ньому не було того заляпаного білилами картуза, тож виявлена його відсутністю білява щетина на голові цього чоловіка робила його ще більше схожим на рідну матір, ледь не до заціпеніння крові в жилах. Не далі як учора Тесс бачила цей його життєрадісний усміх: «Мені ви цілком можете довіряти». Ту саму посмішку, що не покинула його обличчя й коли він промовив: «Може, замість того, щоби міняти колесо, краще я тебе виїбу? Як ти на це?».

Споглядання цієї фотографії прискорило циркуляцію кров’яної плазми в її організмі. Їй гатило в скроні, але болем це відчуття не можна було назвати: воно було майже приємним.

На пальці в нього був перстень із червоним склом.

Підпис під знімком повідомляв: Ел Стжельке, Президент Автотранспортної компанії «Червоний яструб», за кермом нашого найновішого придбання, «Літербілта-389», модель 2008 року. Цей жеребчик-ваговоз доступний тепер нашим клієнтам — НАЙКРАЩИМ В УСЬОМУ СВІТІ. Нумо! Хіба Ел не схожий тут на щасливого татуся?».

У її голові зазвучав його голос, як він обзиває її курвою, плаксивою блядьською сукою, і пальці в неї стиснулися в кулаки. Вона відчула, як нігті вганяються їй у долоні, і стиснула кулаки ще міцніше, смакуючи цей біль.

«Щасливий татусь». — Ось на це повсякчас повертався її погляд. — «Щасливий татусь». — Лють нуртувала в ній дедалі швидше й швидше, крутячись усередині її тіла достоту так, як нещодавно сама Тесс була кружляла по кухні. Як вона вчора кружляла навколо крамниці, то оприявнена, то знову геть зникла, мов якась актриса в новинних медіях і суспільній свідомості.

«Ти заплатиш за все, Еле. І к чорту копів. Я сама прийду по борг».

А є ж іще Рамона Норвілл. Щаслива мамуня щасливого татуся. Хоча щодо неї Тесс поки не мала цілковитої певності. Почасти тому, що не бажала вірити в те, що жінка може дозволити зробити настільки жахливе з іншою жінкою, але крім того, вбачала тут і доволі невинне пояснення. Чикапі недалеко від Свебріджа, і Рамона, їздячи туди, сама могла іноді користуватися коротшим шляхом по Стаґґ-роуд.

— У гості до сина, — мовила, кивнувши, Тесс. — Відвідати щасливого татуся з його новеньким пласконосим «Літом». Наскільки я здогадуюсь, це саме вона сфотографувала синочка за його кермом.

То чому б їй і не порекомендувати було запрошеній письменниці свою улюблену дорогу?

«Чому ж тоді вона не сказала: «Я нею завжди користуюся, коли їжджу відвідати сина»? Хіба це не природно?»

— Можливо, вона не любить згадувати при чужих про ту фазу свого життя, коли мала прізвище Стжельке, — промовила Тесс. — Ту фазу, що відбувалась до того, як вона відкрила для себе коротку стрижку і зручне взуття.

Така ймовірність є, проте не варто забувати про розкидані на дорозі дошки з цвяхами. Це ж була пастка. Норвілл послала її по цій дорозі, а пастку було влаштовано заздалегідь. Вона попередила його по телефону? Подзвонила і повідомила: «Я посилаю тобі смачненьку штучку, диви, не прогав».

«Це все одно не доводить, що вона з цим пов’язана... або те, що вона свідомо пов’язана. Щасливий татусь може й сам відстежувати маминих гостьових лекторок невже це так важко?»

— Зовсім неважко, — сказав Фрітці, спершу стрибнувши на картотечну шафку. А вже потім заходився вилизувати собі лапку.

— І якщо він бачив на фотографії якусь таку, котра йому подобалася... таку, доволі привабливу... я гадаю, він розумів, що мати підкаже їй зворотний шлях по...

Вона зупинилася.

— Ні, тут не зростається. Без якогось сигналу від мамуні звідки він міг знати, що я не поїду до себе додому, скажімо, в Бостон? Або не полечу додому в Нью-Йорк?

— Ти знайшла його через «Гугл», — нагадав Фрітці, — можливо, й він тебе погуглив. Так само, як і вона. В наш час усе відомо інтернету; ти сама так кажеш.

Отак уже сплітається бодай пара ниточок.

Вона подумала, що існує єдиний спосіб, яким можна з’ясувати все напевне, і цей спосіб полягає в тім, щоб зробити до міс Норвілл несподіваний візит. Подивитися їй в очі, коли вона побачить Тесс. Якщо в них не буде нічого, окрім зацікавленого здивування Поверненням авторки «Вербового Гаю»... тільки до Рамони додому, а не в бібліотеку... то одна справа. Але якщо вона в них побачить також страх, наприклад, викликаний думкою «чому ти тут, а не лежиш в іржавому кульверті під Стаґґ-роуд»... от тоді...

— Тоді зовсім інша справа. Правда ж, Фрітці?

Фрітці, не перестаючи вилизувати лапку, подивився на неї своїми лукавими зеленими очима. Така безневинна на вигляд ця лапка, але в ній ховаються пазурі. Тесс їх бачила, а подеколи й потерпала від них.

«Вона дізналася, де живу я, давай-но подивимося, чи зможу я відплатити їй люб’язністю за люб’язність».

Тесс знову повернулася до комп’ютера, цього разу пошукати веб-сайт «Буквоїдів & Ласунів». Вона не мала сумнівів, що такий існує — в наш час кожен має власний сайт, є навіть засуджені, які відбувають довічні ув’язнення за вбивства, котрі мають свої сайти, — і вона його знайшла. На сайті «Буквоїдів & Ласунів» подавалися новини з життя членів товариства, книжкові огляди та неформальні звіти — не зовсім протокольні — про їхні засідання. Тесс вибрала цю сторінку і почала її прокручувати. Не забрало багато часу, щоб дізнатися, що одне з їх засідань відбувалося 10 червня в будинку Рамони Норвілл у Брустері. Тесс ніколи не бувала в цьому містечку, але знала, де воно знаходиться, бо, коли їхала трасою на вчорашній виступ, проїжджала зелений дороговказ, що спрямовував до нього. Брустер лежав усього за два чи три з’їзди південніше від Чикапі.