Повна темрява. Без зірок - Страница 68

Одягнувши фланелеву піжаму, вона посунула до ліжка, де й вляглася з усім увімкнутим світлом, поклавши біля себе на нічному столику «Лимоночавильник» 38-го калібру, впевнена, що аж ніяк не засне, гадаючи, що її запалена уява кожен звук з вулиці перетворюватиме на близькі кроки велетня. Але потім на ліжко стрибнув Фрітці, пригорнувся до неї і почав муркотіти. І зразу покращало.

«Я вдома, — подумала вона. — Я вдома, вдома, вдома».

— 19 —

Прокинувшись, вона побачила, що крізь вікна ллється беззастережно тверезе світло шостої години ранку. Попереду були рішення та справи, котрі ще треба прийняти й зробити, але наразі їй достатньо було почуватися живою й лежати у своєму ліжку, а не запханою до кульверта.

Цього разу пісяння пройшло майже нормально і крові не було. Вона знову стала під душ, знову пустила максимально стерпну гарячу воду, заплющила очі й дозволила воді лупити себе по брезклому, болючому обличчю. Проробивши з ним все, чого можливо було досягти, вона напустила шампуню у волосся і почала повільно, методично масажувати пальцями собі скальп, уникаючи тієї болючої точки, куди він її напевне бив. Спершу щемила глибока подряпина на спині, але це минулося і вона почала відчувати щось на кшталт блаженства. Згадка про ту сцену з «Психо» навіть не промайнула в її голові.

Їй завжди найкраще думалося під душем, у стані, схожому на перебування в материнській утробі, а якщо в неї взагалі бодай колись могла виникнути потреба поміркувати про щось наполегливо й водночас ефективно, то зараз був саме той випадок,

«Я не хочу звертатися до доктора Гедстрома, і не треба мені звертатися до доктора Гедстрома. Отже, з цим вирішено, хоча перегодом — можливо, тижнів за два відсьогодні, коли обличчн в мене знову повернеться до більш-менш нормального вигляду варто буде здати аналізи на венеричні захворювання...»

— Не забудь про тест на СНІД, — промовила вона, і ця думка змусила її так різко скривитися, що аж губам стало боляче. Лячна ця думка була. А проте перевірки не уникнути. Задля власного спокою. Однак нічого з цього не стосувалося того, що вона сьогодні визнала за головну ранкову тему. Робитиме вона чи взагалі нічого не робитиме з приводу вчиненого їй насильства, то її особиста справа, але ця проста істина зовсім не поширюється на тих жінок у трубі. Вони втратили набагато більше за неї. А як щодо наступної жінки, на котру нападе той велетень? Сумнівів щодо того, що буде якась наступна, вона не мала. Можливо, не через місяць і навіть не через рік, але вона буде обов’язково. Вимкнувши душ, Тесс зрозуміла (знову), що нею може стати навіть вона сама, якщо він повернеться перевірити кульверт і з’ясує, що вона звідти зникла. І її одяг зник з крамниці також. Якщо він порився в її сумочці, а він, звісно, порився, значить має її адресу.

— А також мої діамантові сережки, — промовила вона. — Йобаний збоченець, цей сучий син поцупив мої сережки.

Навіть якщо він і триматиметься якийсь час подалі від тієї крамниці й кульверта, ті жінки відтепер її. Вони лежать на її відповідальності, і їй від цього не ухилитися тільки під тим приводом, що її фото може з’явитися на обкладинці «Погляду всередину».

У спокійному ранковому світлі коннектикутського містечка рішення їй прийшло до смішного просте: анонімний дзвінок до поліції. Той факт, що професійна романістка з десятирічним досвідом не додумалася до цього відразу, заслуговував мало не на штрафну жовту картку. Вона повідомить прикмети того місця — покинута крамниця на Стаґґ-роуд, вивіска «СПОДОБАЄТЬСЯ ТОБІ — СПОДОБАЄШСЯ ТИ» — і опише їм прикмети велетня. Чи важко їм буде вирахувати таку людину? Або синій «Форд Ф-150» з ґрунтовкою навкруг фар?

Нема нічого легшого.

Але коли вона вже сушила волосся, на очі їй трапився її «Лимоночавильник» 38-го калібру і вона подумала: «Нема нічого легшого. Тому що...»

— А яка з цього мені користь? — звернулася вона до Фрітці, котрий сидів в одвірку і дивився на неї своїми сяйливими зеленими очима. — Питається, що з цього матиму я?

— 20 —

Через півтори години вона стоїть у кухні. Мисочка з-під пластівців мокне у мийці. Друга чашка кави холоне на робочій стійці. Вона балакає по телефону.

— О, Боже мій! — жахається Петсі. — Я зараз же прибіжу!

— Ні, ні, не треба, Петс, зі мною все гаразд. А ти запізнишся на роботу.

— Суботніми ранками в нас вчасно з’являтися не обов’язково, а тобі треба до лікаря! А якщо в тебе струс мозку чи ще щось?

— В мене нема струсу, я просто поцяцькована саднами. Та й соромно мені звертатися до лікаря, бо я перед тим випила на три порції більше норми. Щонайменше їх було три. Єдине, що я зробила розумного за вчорашній вечір, це викликала по телефону лімузин, щоби мене доставили додому.

— Ти впевнена, що в тебе ніс не зламано?

— Абсолютно... Ну, майже абсолютно.

— А Фрітці в порядку?

Тесс вибухнула абсолютно щирим сміхом.

— Я встигла спуститися сходами наполовину, бо бібікав детектор диму, спіткнулася об нього і ледь не вбилася, а твої симпатії спрямовані на цього котиська. Чудово.

— Мила, не тре...

— Та я жартую, — заспокоїла її Тесс. — Іди на роботу і припини хвилюватися. Я просто не хочу чути, як ти почнеш ойкати, побачивши мене. Маю парочку геть-чисто прекрасних синців. Якби я мала колишнього чоловіка, ти, либонь, подумала б, що це він зробив мені візит.

— Ніхто не відважився б торкнутися тебе рукою, — сказала Петсі. — Ти крута, дівчинко.

— Авжеж, правильно, — погодилась Тесс. — Лайна я нікому не пробачу.